ТЕМИ
Базові тези

АКТУАЛІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО ІСТОРИЧНОГО ДОРОБКУ В СУЧАСНІЙ ЦЕРКОВНІЙ АРХІТЕКТУРІ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ТРАДИЦІЙНОГО ІСТОРИЧНОГО ДОРОБКУ В СУЧАСНІЙ ЦЕРКОВНІЙ АРХІТЕКТУРІ

Велика відповідальність завжди лежала на храмовій архітектурі в культурологічному сенсі, адже ми вивчаємо архітектуру в її найвищих культурних проявах переважно по храмах. Бо саме в храмовому будівництві зосереджувались всі найліпші прояви художньо-інтелектуальної та конструктивно-будівельної думки доби. Маємо риторичне запитання: Чи можемо ми таке сказати про будівельно-сакральну практику сьогодення?

Постановка питання зосереджує головні проблеми:
• Нехтування власним культурним спадком.
• Виховання замовників архітектури, як суб’єктів соціального діалогу, спрямованого на створення об’єктів архітектури у сучасному просторі.
• Визначення в історичній ретроспекції сакральної архітектури за єдине інтелектуальне ціле, без поділу її на дерев’яне та муроване будівництво.
• Застосування нових аналітичних дослідних моделей вивчення традиційного й культурного доробку, екстракції живильної інтелектуальної складової задля використання й збереження її в новій сакральній архітектурно-будівельній практиці. Архітектурно-будівельна мова вичерпується якщо вона покладена тільки на матеріальну основу, разом з тим повинно постати філософське обґрунтування використанню традиційних форм.
• Математичні формотворчі моделі повинні доповнитися чи змінитися інтелектуально-філософськими задля переосмислення ставлення до усталених художніх форм через призму часу.
• Розуміння відображення традиції в сучасних архітектурно-художніх формах на кожному історичному етапі її розвою, а саме відображення її інтелектуальної складової сучасними художніми та конструктивними засобами.
• Взаємодія церковної архітектури з навколишнім середовищем доби, відповідність її сучасним вимогам соціального простору.
• Сприйняття та ставлення до власного традиційного доробку й об’єктивна оцінка мультикультурних впливів та примусових псевдо культурних нашарувань. Усвідомлення того, що впливи на автохтонні культури мають виключно свідомий й вибірковий характер з боку самих культур.
• Україна завжди зберігала автохтонну культуру, яка під впливами інших культур збагачувалася, виявляла найліпші свої риси на кожному історичному етапі, ніколи не втрачаючи того духовно-інтелектуального стрижня, тієї формотворчої нематеріальної складової, що раз-у-раз здатна народжувати нову образно-художню сутність. Саме МОДЕРНІСТЬ була тією рушійною силою, яка забезпечувала українській культурі зберігання та розвиток в історичному процесі.

Архітектура повинна спиратися на традицію, не як обмежену передачею матеріальних експонатів, але і як передачу таких нематеріальних активів як способи життя, звичаї, думки, естетична чутливість, релігії,  філософія тощо.
Оскільки ніяка окрема, універсальна архітектурна іконографія не відома, архітектор повинен передусім виразити свою власну культуру. У той самий час, він повинен вбирати інші культури, брати участь в діалозі, і, через симбіоз, створити нову архітектуру, одразу місцеву і глобальну.

Випробуванням перед модерною добою постає питання актуалізації українського традиційного доробку в сучасній церковній архітектурі - переосмислення його місця в новітньому соціально-культурному інформаційному полі – екстракція тієї емоційно-духовної складової, яка завжди живила українську сакральну архітектуру, задля нової формотворчої практики.

"Стверджуючи свідомість нашої окремішності, відкриваючи очі на нашу традицію, обґрунтовуючи нашу самобутність ми можемо бути сильні вмінням включити себе в світ. Це робить тільки ідея, що виростає від схрещення традиції і самобутності з добою і простором." Ю.Шевельов.