Концепція проєкту

«Ідея виростає із схрещення традиції і самобутності з добою і простором.»
Ю.Шевельов

Чи можемо ми сьогодні звернутися до усталених традиційних церковних форм та виразити їх сучасною архітектурною мовою, поєднаною із художньо-образним, філософським сприйняттям і будівельними можливостями сьогодення?

Художня форма, що досягла свого апогею в розвитку, звільняється від матеріалу, що створив її. Матеріальна залежність переходить у площину більш чуттєву, духовну, філософськи споглядальну.

Проєкт церкви інспірований традиційними тридільними одноверхою (Див. іл. 1) та триверхою дерев’яними церквами. План, поділений на три частини — бабинець, наву, вівтар, стає основою загального простору, що вивершується трьома верхами. Функціональна тридільна основа перетворюється на акцентовану трьома верхами образно-художню сутність.

Проєкт представляє рішення, де використання типології і зміцнює відношення з історичними зразками і звільняється від них, чинячи опір прямим асоціаціям, зробленим типами, і відтворює їх в новій якості, не прибігаючи до формального трактування традиційних символів, тим самим якісно змінюючи історичну прогресію.

Основна ідея храму — втілення відчуття, яке прагне до неба. Просторовий напрям у висоту довершується відображенням переходу від матеріального до нематеріального, духовного, що виражений мовою абстрактного символізму: об’єм—площина—лінія, який апелює і до естетичної чутливості і до традиційної пам’яті. (Див. іл. 2)

Чильним фасадом церква зорієнтована на південь. Подібно до старих українських церков хрест центральної вежі поставлений одним раменом на схід, другим на захід. Кожна частина церкви має особистий хрест, дотичний до сприйняття окремих виглядів будівлі.

Читання фасадів, планів, і місцевих перетинів не стійкі; вони можуть бути прочитані як зміщення від архітектури ієрархії, єдності, послідовності, прогресії, і безперервності. Критичний текст порушує поняття, що архітектура завжди показує кінцеві ознаки і стійкі читання.

Зсередини храм передає традиційний художньо-образний просторовий досвід. Внутрішній простір вивершений хвильовими лініями орієнтує глядача до основних іконографічних акцентів. Ілюзорне накладання окремих фрагментів створює цілісну картину сприйняття.

Вантова система, що складає каркас іконостаса утворює його перспективність як засіб до створення іконографічної програми.

Освітлення інтер’єра вирішено вітражними вікнами. Наголос зроблено на акцентування головного простору — нави. Вівтар освітлено вікном-іконою, що входить.

Довершує образ церкви обробка фасадів, що згадує дощате обличкування. Монолітні бетонні стіни з відбитком опалубки, створеної за допомогою брашированої деревини метафорично наближаються до традиційного шалювання.

Будівля храму інтегрована у ландшафтно-паркове середовище. Подібно до сталих типологічних взірців, архітектурне рішення, як самодостатня художня форма, припускає застосування в інших територіально-просторових умовах міського, чи природного середовища.

«Церква в три зруби з трьома верхами, це була найбільше розповсюджена на Україні церква і мабуть від давніших часів.» Д.Антонович