Концепція проєкту

Храм Ікони Пресвятої Богородиці Скоропослушниці розташовано в геометричному центрі кварталу, обмежаного вулицею Мечникова, Пекарська, Тершаковців, К.Левицького. Проєктована ділянка розміщена на місці залишків оборонних споруд лінії Ґетканта. Сакральна споруда безпосередньо інтеґрована в проєктований міський парк. Храмовий комплекс утворює з парком єдиний, безперервний простір. Сама ідея повної інтеґрації сповідує і наслідує принцип одноцільності, один з головних чинників організації просторів традиційної української церкви. Це може розглядатися як продовження парку в середину храму, і як розширення просторів церкви в парк. В утворенні єдиного ландшафтно-рекреаційного комплексу окремою формою взаємодії може розглядатися інтеґрація сакральної споруди в культурно-історичний контекст за допомогою парка, як посередника між культурою та природою. У цій взаємодії парк постає природою, обробленою людиною. Він належить царству архітектури і є природой як мистецтвом. Розгорнутими назовні рогами окремих об’ємно-просторових елементів храмовий комплекс м’яко входить в оточуюче середовище, вбираючи в себе внутрішніми кутами його простір. У загальній архітектурно-просторовій композиції храмова споруда разом з иншими архітектурними акцентами (навчальним корпусом Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького тощо) утворює ланцюг контактних точок, що оточують та приймають парк. Врізаний в землю комплекс споруд церкви якісно переформовує пагорб і органічно його вивершує. Об’ємно-просторова композиція храму складається з двоповерхової споруди церкви, окремо розташованої дзвіниці, прибудованої зовнішньої споруди пандуса зі сходами на другий рівень, площі перед храмом, оглядових майданчиків, оглядової /функціональної (для влаштування хресної ходи) галереї – опасані. Розташована на вістрі платформи другого рівня дзвіниця внутрішніми сходами пов’язує функціонально-рекреаційні рівні храмової споруди. Оточуючи пішохідні елементи храму вирішені таким чином, що в загальній структурі парку вони є невід’ємними елементами структурного каркаса парку. Головний проїзд до церкви вирішено з південного боку ділянки, що проєктується, з вул. Мечникова. На ділянці проїзд суміщено з майданом поперед церкви. Використовується він виключно для проїзду спеціальної техніки та обслуговування храмового комплексу, без влаштування місць збереження автівок. Для обслуговування спеціальною технікою також використовуються суміщені з тротуаром проїзди паркової зони (згідно ПДП).
Прив’язка головної будівлі храму до повздовжнього південного боку межі ділянки складає по першому рівню 13,4м, по другому рівню 15,9м. За позначку ±0.000 проєктом прийнято абсолютну відмітку 314м. Найвища позначка храму, верх купола, складає +32,5м (межа, визначена ІМО +33м). Основу плану складає крижове перехрестя повздовжньої, головної осі об’ємів схід-захід і зорової, просторової осі південь-північ. Вісь схід-захід відхилена на 10º за годинниковою стрілкою.
Формування образу храму. План церкви формується з двох об’ємів нави й вівтаря, що своєю формою згадують оборонні фортифікаційні башти. Кожна з цих веж стрімким заломом стін формує власні верхи, зрізані світловими ліхтарями. З яруга між вежами, як символ нави виринає середній верх, ширяючий купол, що вивершує всю церкву.
Яруг – самостійна художня форма, порожній простір між багатозаломними верхами в традиційній українській церкві. 
Переходом від важких «давніх» оборонних форм низу, через стрімкий рух заломлених стін до невагомого верху, зберігаючи пам’ять місця нашарування форм та сенсів підносить угору, «створюючи пам’ятник відчуттю, яке прагне до неба». Розв’язання ритмічного завдання, як формотворчої тектонічної моделі, ілюструє взаємозв’язок окремих її складників. У будові храму несучі, вертикальні частини, що пнуться в гору з горизонтальними частинами, що тиснуть донизу ритмово погоджені крутою, простолінійною похилою. Сукупна багатозаломна лінія плану низу церкви зароджує ритм площин складної складчастої форми церкви, що відбиває ритм сумірних площин, окремих елементів будинків оточуючого середовища. Підхоплена центральна частина церкви врівноважує закруглену центральну планувально-просторову частину корпусу університету, що виходить до парку.
Загальна просторова композиція храмового комплексу врівноважена сумірними елементами – акцентованими верхами, пандусом, платформою із дзвіницею, східним схилом. Центрично-видовжена складчаста форма церкви, у повздовжньому перетині вивершена «веретеном», створює живе й динамічно-органічне сприйняття храмової споруди, а її одноцільність працює на силует в контексті загального простору. Зовні нематеріальність призначення церкви позначена через відсутність присутності: ширяюча в ярузі середня баня, що не має зорової основи; план церкви, що нагадує довге рамено козацького хреста, врівноваженого й розрядженого у стисненій, напруженій частині перетину поперечним раменом просторової зорової осі. Подібно до споруди церкви, що формується на взаємодії двох, поряд розташованих об’ємів, образ дзвіниці формується на взаємодії двох об’ємів – внутрішнього та зовнішнього. Внутрішній, функціонально-конструктивний, об’єм дзвіниці огорнутий оболонкою прозорого (жалюзійного) об’єму, який, збільшуючи число граней назовні вивільняє звук дзвонів. Архітектура дзвіниці наслідує традиційний прототип – кубічний об’єм, вивершений верхом, який обпираючись на роги нижнього об’єму в плані розгортається більшим числом граней назовні. В цілому проєкт бере за основу лише загальне традиційно-стильове вирішення, а самі будівлі постають у виключно сучасних формах.
Орієнтація хрестів церкви та дзвіниці обумовлена сукупністю чинників – стильового вирішення просторового накладання завершення форм, та просторовим сприйняттям – та обпирається на усталену, суто українську традицію, вивершення хрестами бань церкви, зберігаючи стилістичну єдність загальної ідеї. Зовнішня строгість оборонних форм врівноважена легкістю просторів з середини церкви. Внутрішній простір церкви є органічним відображенням зовнішньої архітектури церкви. Формування внутрішнього простору церкви, в якій головною є ЛЮДИНА покликане створити піднесений настрій, сприяти молитовному відчуттю. На противагу історичній людині, яка з иншим потребувала історико-інформаційної іконографії, модерна людина може бути зконцентрована на іконографії молитовній (поділення є умовним задля висвітлення концепції) та якісному середовищі, що сприяє зосередженню на молитві. Нижня, зорово загороджена назовні, частина церкви, що єдиною формою охоплює увесь простір, містить контактну іконографію (ікони / монументальний живопис), у східній частині іконостасом відокремлен вівтар. Над нижньою частиною, через суцільне світлове поле, підносяться верхи церкви. Над світловим кільцем галереї суцільний простір розподіляється на три частини, кожна з яких утворює власну ілюзію – накладанням та взаємодією художніх форм, частин, фрагментів, площин, що продовжують одне одного у просторі й набувають нових значінь. У бокових, від центральної, частинах ілюзійне підвищення створюється: нахилом стін, просторовим накладанням форм світлових ліхтарів на центральну дільницю, фокусуючи світло, як найвищу точку. В центральній частині гра ілюзії є більш складною – до верха підсилюється похилими лініями трикутних світлових прорізів південного та північного вікон; верх купола багатогранної геометричної форми облицьований дзеркально-полірованими металевими панелями, відбиваючи, продовжує уверх грані стін центральної дільниці, фокусуючи їх сходження в одній точці; затемнення під верхом, нижнім розташуванням вікон, підсилює глибину верха центрального купола, створює додаткову ілюзію висоти. Як найвища ціль, ілюзія нави покликана перевести фізично-геометричну матерію у філософську площину задля створення відчуття піднесення й концентрації на молитві.
Двома засобами: перший – відбитком тіні, створеним комбінацією світлових прорізів нави зсередини, другий накладеним абрисом, результатом перетину та взаємодії головних складників, об’ємів споруди зовні; виображується знак Ісуса Христа ІХƟƳƩ.
Функціональне зонування. Поперед церкви, згадуючи важливість південного фасаду в традиційній українській церкві, розташовано видовжену площу, що через оглядовий майданчик переходить у перший поверх церкви. На першому поверсі розташовані санітарні вузли, допоміжні приміщення, групи приміщень соціального призначення – навчання, консультацій, реабілітації. Всі приміщення поєднані великими щілинними вікнами, що забезпечують поєднання з навколишнім природнім середовищем, що максимально сприяє соціально-реабілітаційній функції церкви. Рекреаційна зона, складовою частиною, інеґрується у структурний каркас парку. Другий рівень / поверх церкви містить: оглядовий майданчик – площу перед входом у церкву; оглядову галерею (опасань) також з багатошаровою функцією хресної ходи для церкви та рекреаційно-відпочинкової в структурі парку; наву й вівтар з групами допоміжних приміщень. Другий рівень церковного простору містить галерею, що може застосовуватись для парафіян, як продовження нави, церковного хору, та інформаційно-медійних завдань. Простір галереї зсередини просторово інтеґрований в природнє середовище, зберігаючи сакральну якість. Усі функціонально-комунікативні зв’язки храмового комплексу забезпечують безперешкодне пересування усіх груп населення, рівної якості й доступу завдяки зручному влаштуванню пандуса, сходів, ліфта, безбар’єрних переходів, як зовні так і зсередини. Також маломобільні групи населення забезпечені окремими санвузлами. Конструктивні рішення. До позначки +7.200 – залізобетонній монолітний каркас, залізобетонні монолітні перекриття; вище металеві решіткові конструкції. Заповнення стін першого поверху – монолітний залізобетон / фундаментні блоки, другого поверху – легкі бетонні / керамічні блоки. Дзвіниця – металевий каркас, з інтеґрованими двома залізобетонними колонами для опори платформи.